Володимир Бєлов: Сьогоднішнім спортсменам пожежно-прикладного спорту не вистачає морально-вольової підготовки
 
 
9 грудня виповнилось 70 років багатократному чемпіонові та призерові СРСР і України, майстрові спорту СРСР з пожежно-прикладного спорту, Заслуженому тренерові України, а сьогодні - завідувачу спортивного комплексу кафедри фізичної підготовки Національного університету цивільного захисту України Володимиру Івановичу Бєлову.
Протягом майже 35-річного стажу тренерської діяльності під його чітким керівництвом було підготовлено понад 100 майстрів спорту з пожежно-прикладного спорту СРСР та України, 30 чемпіонів і призерів СРСР та України, 30 майстрів спорту міжнародного класу, серед них – Олександр Тарасов, Леонід Костенко, Микола Стрієв, Ігор Громадський, Валерій Лютенко та інші.
Народився Володимир Бєлов 9 лютого 1944 року у м. Пугачов Саратівської області. Після відмінного навчання у Школі робочої молоді у 1962 році став фрезерувальником на заводі «Атозапчастина». Юнак добросовісно виконував свою роботу, навіть перевиконував план. Тому вже у 18 років мав партійний квиток. У перервах між роботою ходив до спортзалу – захоплювався легкою атлетикою. Згодом став виступати за свій район на обласних чемпіонатах з легкої атлетики. День Володимира був занадто перевантаженим: з 8 ранку до 16 години – основна робота, з 16.00 до 21.00 – навчався у вечірній школі, а після занять – спортивні тренування. А ще – дуже вабила радіотехніка. Допитливий юнак ще й встигав її ремонтувати.
 На одному із тренувань з легкої атлетики був присутнім капітан пожежної охорони. Тоді він розповів юному Володимиру про Харківське пожежно-технічне училище, до якого у 1963 році і вступив юнак.
Навчався він добре. Але не забував й про свою спортивну вдачу. На той час у Харківському пожежно-технічному училищі МВС СРСР неймовірно швидко розвивався пожежно-прикладний спорт. На той час його піднімали викладачі навчального закладу Анатолій Трещов та Юрій Грузинський. Саме вони й запропонували молодому спортсменові увійти до складу збірної ХОО «Динамо» Харківської обласної ради з легкої атлетики та всерйоз зайнятись пожежно-прикладним спортом. Анатолій Трещов на той момент був чемпіоном України з подолання 100-метрової смуги з перешкодами, а Юрій Грузинський  - чемпіоном України з підйому штурмовою драбиною.    
На той час в училищі манежу для занять пожежно-прикладним спортом не було, тому взимку юнакам доводилось займатися в основному загальною фізичною підготовкою, а з весни уже виходити на обладнаний для тренувань плац. Пожежно-прикладний спорт включав такі етапи: подолання 100-метрової смуги з перешкодами, підйом штурмовою драбиною на 4 поверх навчальної башти, підйом висувною драбиною на 3 поверх навчальної башти та пожежну естафету 4х100 метрів.
Неоціненний вклад у розвиток пожежно-прикладного спорту в навчальному закладі вніс кількаразовий призер України по городкам та пожежно-прикладному спорту, Почесний майстер спорту СРСР, Заслужений тренер України Михайло Леонтійович Кабанов. Тоді у ХПТУ він викладав пожежно-стройову підготовку. З його приходом почалися зміни у розвитку пожежно-прикладного спорту: особливу увагу він приділив залученню молодих спортсменів до цього виду спорту.
Так, у 1965 році курсант Бєлов був включений до збірної команди України з пожежно-прикладного спорту. У тому ж році на чемпіонаті Україні у Львові юнак виборов 2 золоті медалі з підйому висувною драбиною на 3-ій поверх навчальної башти та пожежної естафети 4х100 метрів і виконав норматив майстра спорту СРСР.  Тим самими виправдав надії свого тренера.
Закінчивши з відзнакою Харківське пожежно-технічне училище МВС СРСР у 1966 році Володимир залишився працювати у рідному навчальному закладі, обіймаючи посаду начальника караулу у навчальній пожежній частині. Перебуваючи на викладацькій роботі, молодий лейтенант не забував про своє спортивне уподобання, яке згодом стане смислом його життя. З того часу він уже виступав на чемпіонатах з пожежно-прикладного спорту у складі збірної команди України.
На той час тривало удосконалення видів пожежно-прикладного спорту. У 1966 році Володимир уперше у складі збірної команди СРСР з ППС виїхав до Югославії продемонструвати свої спортивні здібності. Програма спортивних змагань з пожежно-прикладного спорту у закордонних колег суттєво відрізнялась від пргграми показових виступів з цього виду спорту пожежних з Радянського Союзу: остання була набагато складнішою. Ось чому наступний міжнародний чемпіонат з ППС, що відбувся у Ленінграді, проходив за програмою змагань радянських пожежних.
У 1968 році старший лейтенант Бєлов викладає дисципліну «Пожежна стройова підготовка». 1969 рік став знаменним для уже відомого спортсмена. На чемпіонаті СРСР з пожежно-прикладного спорту у парі з Андрієм Бутильським (випускниом ХПТУ 1968 року) вони стають чемпіонами і рекордсменами Радянського Союзу. Ці рекорди, згадує Володимир Іванович, протримались майже 5 років. У 1972 році на чемпіонаті України з пожежно-прикладного спорту у Києві капітан Бєлов покращив свій же рекорд з підйому висувною драбиною, подолавши дистанцію за 13,7 секунди. З цього моменту починається тренерська діяльність визначного спортсмена. Звичайно, тоді не було спеціальної форми для прикладників, як сьогодні: бігали у полегшеній на гумовій основі бойовці, чоботах. Але сила духу, присутня у спортсменів пожежно-прикладного спорту рідного училища, надихала на нові перемоги. У 1981 року був побудований манеж з ППС у навчальному закладі. Старшим викладачем пожежно-технічного училища підполковником Кабановим  розроблено й виготовлено тренажер для відпрацьовування  вправи спортсменів з триколінної драбини.    
У 1983 році Володимиру Івановичу Бєлову було присвоєно звання «Заслужений тренер України». Збірна команда ХПТУ з пожежно-прикладного спорту під чуйним керівництвом Михайла Кабанова та Володимира Бєлова завжди була на висоті, посідала перші та призові місця. Одного разу, пригадує Володимир Іванович,  три роки поспіль команда була чемпіоном змагань и два кубки залишились навічно в училищі.      
У 1986 році Володимир Бєлов був призначений старшим викладачем пожежної стройової підготовки училища, а у 1992 році пішов на заслужений відпочинок. Але як і тоді, так і сьогодні не уявляє свого життя без збірної команди навчального закладу, він є старшим тренером з ППС. Готуючи до великих перемог своїх вихованців, Володимир Іванович завжди керувався трьома невід’ємними складовими неодмінного успіху у пожежно-прикладному спорті. Це – бойовий дух, прагнення перемоги та досягнення більш високих результатів. Тому і сьогодні намагається виховувати у юних спортсменів ці якості. Але, зазначає Великий тренер, сучасній спортивній молоді не вистачає морально-вольової підготовки, отієї здорової спортивної злості, яка була притаманна юнакам часів його спортивного зростання.   
«Із сьогоднішніх юнаків, - зазначає Володимир Бєлов, - формується майбутній потенціал справжніх рятувальників для подальшої служби у підрозділах ДСНС. І, як свідчить досвід, хороший спортсмен – це справжній керівник. Спорт завжди дисциплінує. Навіть найневгамовнішого та найнепосидючішого. А ще – дає путівку у життя, орієнтує на позитивізм та оптимізм, що сьогодні вкрай необхідні нашій молоді».
10 лютого колектив Національного університету цивільного захисту України вітав Володимира Івановича із Ювілеєм і бажав йому міцного здоров’я і довголіття, оптимізму й невичерпної наснаги у  багатогранній діяльності, щоби завжди у домі  панували добро, злагода, щирість і людяність, а серце зігрівало тепло людської подяки за добрі справи!
 
 
 
 
НУЦЗУ

на головну сторiнку проекта