Пожежна охорона України нараховує у своїх шеренгах дуже багато талановитих, відданих справі вогнеборців. І до когорти найдостойніших можна впевнено зарахувати Володимира Григоровича Палюха, доцента, старшого наукового співробітника відділу науково-методичного забезпечення професійної освіти Науково-методичного центру Національного університету цивільного захисту України. Ім’я цієї заслуженої, скромної та порядної людини знають не тільки в Україні, а й далеко за її межами.
Народився 3 листопада 1935 року на Харківщині. Після закінчення у 1956 році Харківського пожежно-технічного училища працював районним пожежним інспектором у Кіровоградській та Харківській областях. У 1964-му закінчив факультет інженерів протипожежної техніки та безпеки Вищої школи МВС СРСР. Від 1964 до 1966 року – начальник самостійної воєнізованої пожежної частини Харкова, від 1966 до 1971 року – заступник, а потім начальник відділу Державного пожежного нагляду Управління пожежної охорони УВС Харківського облвиконкому. Від 1971 року Володимир Григорович був заступником, а від 1978 до 1990-го очільником Управління пожежної охорони УВС Харківського облвиконкому. Від 1990 до 1994 року – ректор Харківського пожежно-технічного училища, від 1994-го до грудня 1998-го – ректор Харківського інституту пожежної безпеки МВС України.
За понад п’ятдесятирічну працю в пожежній охороні Володимир Григорович доклав чимало зусиль для зміцнення протипожежного захисту держави, поліпшення матеріально-технічної бази Харківського гарнізону, створення належних умов для навчання та практичної підготовки курсантів. За заслуги перед державою Володимира Палюха нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР «За самовіддану роботу з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та усунення її наслідків», Грамотою Верховної Ради України (2003 р.), орденом «За заслуги Ш ступеня», двома медалями «За отвагу на пожаре», «Хрестом Слави», багатьма іншими державними та відомчими відзнаками, а також нагородами іноземних держав.
 
ПЕРШИЙ У ЖИТТІ АПЕЛЬСИН СПРОБУВАВ
ІЗ РУК ЗАГАРБНИКА
Ветеран тилу Володимир Палюх пригадує, як прийшла на Харківщину війна. Йому було шість років. Добре пам’ятає проводи батька на війну, прихід фашистів до рідного села, вибухи бомб... Перший у своєму житті апельсин він покуштував…із рук загарбника. Німці відзначали Новий рік і поділилися вітамінами із місцевою дітворою. Деякі наші поліцаї, пригадує Володимир Григорович, були жорстокішими за фашистів. Якось до їхньої оселі завітали місцевий поліцай та унтер-офіцер, «землячок» цікавився, чи є якась живність? Багатодітна мати відрізала суворо: «У колисках вся моя живність!». Раптом сховане у коморі теля подало голос... Поліцай накинувся на матір з тумаками, а німець захистив жінку...
У ті страшні часи люди намагалися підтримати одне одного. Взаємодопомога була така, про яку сьогодні годі й мріяти. В усьому прагнули зарадити біді, хай то пожежа чи інше лихо спіткає сусіда. Дітвора збігалася подивитись, як  від бомб палають хати, а хлопчик, що зовсім не боявся вогню, допомагав старшим гасити полум’я. Мабуть, це і визначило майбутню його професію.
ПОКЛИКАННЯ
Людська доля... Розмаїття життєвих шляхів-доріг... Яку обрати?.. Це одвічне питання набуло для Володимира особливої ваги після закінчення у 1953 році Сахновщинської середньої школи № 1. Визначитися з майбутньою професією юнакові допоміг районний пожежний інспектор Михайло Пономаренко. Саме від нього дізнався про нелегкі будні пожежників, небезпечну роботу та умови навчання у Харківському пожежно-технічному училищі МВС СРСР. До училища після війни брали тільки демобілізованих фронтовиків та юнаків, що вже відслужили в армії. Для десятикласника Володимира зробили виняток…
Я засвоїв ще тоді, – зізнається Володимир Палюх, – що для справжнього пожежника не досить тільки фізичної загартованості, слід оволодіти якісними знаннями з фізики, математики, хімії. Отож навчався охоче, як кажуть, із вогником. Та й нині намагаюся не відставати, стежу за технічними новинками.
У 1956 році «новоспечений» районний пожежний інспектор приступив до роботи у Велико-Висківському районі. Щодня з самого ранку мав побувати на польовому стані, а потім проводити пожежно-технічний мінімум з механізаторами, перевіряти школи, крамниці, тваринницькі ферми...
У послужному списку Палюха навчання на факультеті інженерів протипожежної техніки та безпеки вищої школи МВС у Москві, посада начальника пожежної частини в Харкові, керівника відділу державного пожежного нагляду, заступника та начальника Управління пожежної охорони Харківської області. Саме на останній роботі чітко виявилися організаторський хист, уміння мобілізувати особовий склад на виконання поставлених завдань, створити міцну матеріально-технічну базу для гарнізону, починаючи від будівлі нині ГУ МНС України в Харківській області до десятків пожежних частин у Харкові. Володимир Григорович, як мовиться, умів «тримати удар», що природно на такій оперативній службі, як пожежна охорона. Під його керівництвом спорудили стадіон УПО, комплекс приміщень загону технічної служби, вісімнадцять чотириповерхових пожежних депо у Харкові та області, ввели в експлуатацію пожежно-технічну виставку, а також побудували центральну лабораторію для газодимозахисної служби. Головне завдання – привести об’єкти народного господарства до зразкового протипожежного стану. До слова, досвід харківських пожежників розповсюдили на всі регіони колишнього СРСР: було внесено зміни до методики пожежно-технічних досліджень підприємств та установ, перевірки діяльності адміністрації з організації протипожежного захисту підвідомчих об’єктів.
 
ЧОРНОБИЛЬ НАЗАВЖДИ У ПАМ’ЯТІ
Уночі 3 травня 1986 року Палюха (на той час начальника управління пожежної охорони Харківської області) розбудив телефонний дзвінок: розпочинали термінові роботи, піднімали за тривогою особовий склад пожежної охорони області, готували техніку, за наказом УПО МВС УРСР створювали зведений батальйон харківських пожежників для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. За розпорядженням УПО МВС України 7 травня 1986 року Володимира Григоровича відрядили в Київську область для участі в ліквідації наслідків катастрофи. Справжню тривогу чоловік відчув, коли ступив на вулиці Чорнобиля: навколо мовчазних покинутих будинків розливалася краса квітучих садків, і на її тлі різко виділялися фігури військових у респіраторах… А з 12 травня він виконував обов’язки заступника начальника УПО України.
Безсонні ночі, пекельна робота, – згадує Володимир, – та найжахливіше було, коли із Москви надходили звістки, що один за одним помирають пожежники, які першими опинилися на місці трагедії. Це справжнє випробування на витривалість людського духу та професійного обов’язку.
На посаду начальника Харківського пожежно-технічного училища полковник внутрішньої служби Володимир Палюх прийшов уже заслуженим працівником МВС. Був 1990 рік. Під його пильним оком училище розвивалося і зростало у статусі. Спочатку це був міжвідомчий навчально-науковий комплекс ХПТУ – ХІБІ (Харківський інженерно-будівельний інститут), з 1994 року – Харківський інститут пожежної безпеки. Практично за три роки створили Спеціалізовану вчену раду із захисту кандидатських дисертацій, відкрили магістратуру та ад’юнктуру. Удосконалювалася матеріально-технічна база, навчальний процес стали забезпечувати десять докторів та майже шістдесят кандидатів наук. Запровадили багато інших новацій. Це був справжній прорив у підготовці для країни кадрів пожежної охорони з вищою спеціальною освітою.
 
СЕРЦЕ ВІДДАЮ «ДІТЯМ»
Сьогодні Володимир Григорович бере активну участь не тільки у патріотичному вихованні молоді університету. У наш екстремальний час його багатющий досвід, високий професіоналізм та талант педагога, як ніколи, потрібні не тільки вихованцям, а й викладачам. Лекції Палюха змістовні та насичені практичними порадами, бо професор має багатющий життєвий досвід. Привітний, усміхнений, завжди радий поспілкуватися з курсантами… А очі мудрого чоловіка випромінюють щедре тепло до «дітей» – так він називає своїх вихованців поза навчальною аудиторією. Багатьом із них, безсумнівно, він дав путівку у життя!
Закладене ним підґрунтя вищого навчального закладу не лише міцне, а й перспективне. Велика бібліотека наукової, історичної та художньої літератури – найбільша гордість Володимира Григоровича. Там його можна зустріти досить часто.
 
 
 
 
Вікторія Коленко

на головну сторiнку проекта