ДОЛЯ ЛІКВІДАТОРА...

Харків’янин, який отримав інвалідність 
після Чорнобиля, щоб вижити  покинув
квартиру в місті та... пішов  під землю.
У землянці, на березі Печенізького
водосховища він знайшов для себе
«райський куточок» та  почав одужувати
Ліс та свіже повітря подарували йому
нове життя. Біля землянки одного дня він
зустрів свою любов – Золоту Рибку,
як він її називає...

Адреси у 43-річного Геннадія  Вікторовича Ляхова немає вже дев”ять років. Доїхати до помешкання харківського робінзона непросто: 60 кілометрів від Харкова, а потім ще 15 полем і лісом, або 7 – по воді. Навпростець, від його стоянки, через 7 кілометрів найближче село – Старо-Комсомольск.

З того часу, як робітника підшипникового заводу за станом здоров”я звільнили з роботи, колишній чорнобилець із образою в душі відсторонився від людей. У 1991 році, згадує Геннадій, просто не міг вже нікого бачити. Рядовий Ляхов вРядовийіддав державі під час перебування в „зоні” найдорожче, що на той час у нього було – здоров”я. У 1986-му його, як військовозобов”язаного, забрали для робіт із ліквідації наслідків  аварії на Чорнобильській АЕС. Ніс службу у внутрішніх військах та охороняв 30-кілометрову „мертву зону”. 183 дні  перебував там наш герой безвилазно, а коли повернувся почалися неприємності. Занедужав. Зблід. Зігнувся. Очі зовсім згасли. Вже через рік стало різко погіршуватися самопочуття. Лікарі констатували в один голос – інвалід. Далі трєтю групу. Чоловік у розквіті сил став нікому не потрібним. Пішла від нашого героя-чорнибильця жінка, заявивши, що мужик їй  потрібен, а не хвора людина. Медики нарахували у нього 14 захворювань, які і пов”язали із перебуванням у Чорнобилі (пошкодження шлунку, щитовидка, сильні головні болі – як наслідок промінневої хвороби), світила-лікарі порадили зайнятися самотужки та серйозно особистим врятуванням. Казали, що буде ідеально, якщо оселиться у сосновому лісі...

Геннадію Вікторовичу самому цього хотілося. Залишивши 3-кімнатну квартиру в місті із „всіма благами цивілізації” пенсіонерам-батькам, поставив на березі водосховища палатку та став рибалити. Жив біля води під соснами з ранньої весни до піздніх приморозків. Кормився тим, що продавав улов риби. Назавжди бросив пити та курити і зайвих трат не стало. А згодом помалу-помалу почало і здоров”я добавлятися. Це помітили і лікарі, які кожного року обслідували чорнобильця для підтвердження групи інвалідності. Із 14 болячок, які діагностували Геннадію раніше, після зміни місця помешкання залишилась лише виразка та вестибулярна недостатність. В лісі заспокоївся, не нервував, в голові перестало крутитися, став почувати себе „бодрячком”.

Восени 1998 року Гена вирішив в Харків не повертатися. Біля палатки  облаштував першу землянку...Свою першу зиму в лісі „земляна людина” на ім”я Геннадій Ляхов провів втрьох із друзями. Потім товариші-рибалки „зав”язали” із промислом та поїхали до міста. Заїжджали до Ляхова  вихідними днями та забирали його із собою в Харків...проголосувати. Цей громадянський обов”язок колишній чорнобилець виконує свято. А на питання – за кого він кидає бюлетень в урну, до якої добирається за десятки кілометрів, відповідає із хитрим прищуром очей: „Голосую я правильно”. Із лісу йому видніше. Сам бачить, що життя потроху-потроху налажується. Пішли в минуле затримки із виплатою пенсії (раніше, згадує, до півроку держава борги людям накопичувала, тільки до виборів із ліквідаторами розраховувалась), да і сума виплати зросла: зараз у нього – 630 гривень пенсії та 130 – чорнобильських „пайкових”.

За роки життя в лісі Ляхов створив маленьку лісову державу: шалаш для приготування їжі, шалаш з погребом для зберігання продуктів,  окрема навіса для прийому гостей, поставив коптильну для риби, бичка завів- Малиша, коня – Сивку та ще із два десятки кур бігає по лісі. Господарює робінзон!      Також на ділянці в шість соток посадив молоді сосни, яблуні та абрикоси, став вирощувати зелень та овочі. Влітку та восени заготовляє гриби та лісові ягоди. Може без магазину місяць обійтися. А воду для „поїсти-приготувати” господар „Печенізького маєтку” бере прямо із водосховища, навіть не кип”ятить. „А що в цьому дивного? – здивовується Гена.- В місті у вас вода із крану – геть сама хімія, а тут все натуральне. Мій шлунок вже до цієї води звик, організм ніколи не захоче брати до себе те, що йому зробе боляче і нашкодить”.  Також є  в господарстві міні-електростанція. Геннадій каже, що може увімкнути 22 лампочки по 100 кВт і в нього буде світліше, ніж на вулицях Харкова. Але більш за все отшельник пишається  землянкою, яка розташована біля самісенької води. Зводив її робінзон із соснового брусу, який заколочував у землю. Зроблено помешкання як кажуть „на совість”. В середині – два ліжка, піч, телевізор. А на підлозі стоять два акумулятори від автівок. Машин у Генадія цілих три! І мотоцикл є! Гості, каже, за хліб-сіль подарували. Дбає про „залізних коней” Гена, за запчастинами на базар виїжджає. Охороняють це все добро п”ятеро собак: алабай Перрі та доберман Рем – старожили, вони з хозяїном вже кілька років живуть душа у душу, не раз від непрошених гостей його врятовували. Три дворняги – це „живі дзвоники” і охоронці не гірш за Перрі та Рема. Як  збирається їхати хазяїн до міста, то охоронці „нюхом чують” і біжать лісовими стежинами за машиною наввипередки  - кілометрів до п”яти. А вже з дороги, що веде у місто, повертають, бо знають, що ніхто, крім них, майно не охоронятиме...За дев”ять років до оселі робінзона заглядала і міліція, і екологічна служба, і лісництво, і охочі до „легкої поживи”. Намагались недобрі люди і майно одібрати та навіть екскаватором знести землянку. Але людина, яка була за кермом великої машини, не поїхала на  лісне помешкання чорнобильця. Водій, коли побачив для чого і для кого його запросили взяти „участь у акції”, навідріз запротестував: „Це протизаконно. Чоловік живе на березі річки. То і хай! Йому тут добре! Він ще всім допомагає – і за лісом слідкує, щоб пожеж не було, і браконьєрів ганяє! Поки не покажете мені постанову із суда, що його помешкання незаконне – нічого діяти не буду”, - сказав водій та поїхав з лісу.  „Всякі начальники” вдавались до різних заходів, щоб розділатися із строптивим рибалкою. Ляхова обвинувачували і в незаконній вирубці лісу, і у нанесенні лісному господарству втрат. А до всього, чомусь територія берегу водосховища разом із десятком дерев,  де облаштувався Геннадій, стали раптово заказником...І пішла коса на камінь. Та тірпець Ляхова обірвався. „Земляна людина” довела, що дрова, якими він протоплює свою землянку, - меньш за шість сантиметрів затовшки, тобто – це хмиз, а не цінні породи деревини, а зпилені їм на ділянці декілька дерев (на заміну яким він висадив садженці) – сухостій. Розібрався Ляхов і із землею теж. Користуючись запрошенням знайомого професора із сільгоспуніверситету, прослухав восьмигодинний лекційний курс земельного права. Тому, досить швидко довів інспектору лісництва, що не має  його діляночка на березі Печенізького водосховища разом із землянкою,  халабудами з хворосту та собачими будками ніякого відношення до заказника. „Територія до 150 метрів від берега річки вважається землею водяного фонду, а не лісового, - розмірковував Геннадій Ляхов, - а тому, будь-яка людина згідно дяючого законодавства має право поставити тут палатку та відпочивати, не питаючи дозволу у лісника. З мого боку ніяких порушень не має. Зустрінемось у суді”. Не сказав, а відрізав.  До суду діло і на сьогоднішній день так і не дійшло.

А між тим, гарним людям – знайомим та не знайомим такий собі робінзон завжди радий. Всім поділиться, що має. І ліжком , і краюхою хліба...Частий гость у Геннадія – Юрій Овчаренко. З Юрієм Павловичем він жив  в одному домі, ще як в ліс не перебрався. „Ми  із Геною були сусідами в Харкові, росли разом, - розповідає Юрій Овчаренко, громадський рибінспектор. – Я його вчинок –  поселення у землянці,  дуже гарно розумію. Але він переселився у землянку не так просто, а щоб здоров”я поправити – йому і лікарі радили бути якнайближче до природи. До того ж він всі ці роки, знаходячись у лісі, веде здоровий спосіб життя. А в місті – ще невідомо, як би він до  цього часу жив із своїми болячками”. Новини з міста щонеділі надходять до лісового маєтку: мати хворіє, батько як може порається, брат працює в міліції – черговим офіцером в черговій частині, племінники вчаться.  А про друзів, з якими був в одній бригаді у Чорнобилі і боровся із наслідками аварії на електростанції ( а це майже 300 чоловік),  і зовсім сумні новини. Живих  залишилось  - 29...Щоб тримати зв”язок із „великою землею”, бути у всьому проінформованим та мобільним придбав наш герой сотові телефони. Та не один, а два. Собі та дружині.

Молода дружина – Наталія – з’явилася у Геннадія 4 роки тому. Тоді 17-річна дівчина допомагала зупинившийся  поруч із землянкою риболовецькій бригаді – „попрати-приготувати”. „Я теж, - згадує Геннадій, із рибаками працював. Спочатку Наташа до мене в гості заходила, а потім колись залишилась...І вже скоро назавжди. Так і живемо. Наталка рибу ловить не  гірше за мене: я на веслах, вона із сітями працює, мішки із соломою під 30 кіло в лодку утягує. Не гірше за будь-якого чоловіка”, -  з посмішкою розповідає Ляхов. На питання, чи не жаль йому крихкі жіночі плечі, чоловік тільки мовить: „Та не такі вони вже і крихкі. І де зараз, і кому легко жити або виживати!? Гуртом працюємо для свого ж блага. Чим більше вловимо риби, тим буде більша можливість обміняти її в селі на молоко, сметану та масло”.

Тут, у лісі, Геннадій знає, як розважити молоду дружину: день народження, день Нептуна, просто друзі із міста приїхали – свято можна вчинити з багатьох привидів. „Вона молоденька, їй хочеться погуляти, я самого себе пам”ятаю в цьому віці. Тому, інколи дозволяю їй виїхати до Харкова – днів на два”, - з повагою до дружини каже Гена. А з Харкова завжди везе молодиці подаруночки – улюблені банани, косметику, взуття та модні сукні. Наталка звикла так жити і їй подобається. За всі роки, коли вони поруч, жодної сварки не було! На своєму невеликому віці дівчина вже багато суму дізналась та сліз виплакала. Ще малою була – мати померла. Батько пиячив. Жінок любив. То тільки бабуся і допомагала. Їсти  лаштувала, як могла навчала. Але ж бо...

Про школу рідко  дівчина згадувала. Брати малі були на Наталчиних руках. Сама ще підліток, а турботи дорослі ставали перед дівчиськом. Хотілося дітям і іграшок, і морозива. В  11 років вулиця почала ставати для Наталки „рідною” домівкою. Та поки б вона блукала -  нікому про це не знати, якби не зустріла у лісі свого Гену... Чоловік, який пройшов кремезну школу життя, зрозумів всі  життєві негадазди Наталки, жалів її, словом  втішав, пригощав і дозволив  братам Наталчиним у нього жити. Молодиця в свою чергу відповідала кропіткою роботою по господарству, не сперечалась та погоджувалась із Геннадієм у всьому.  Те, що прийдеться жити в землянці, дівчина не здивувалась і, навіть,  було їй не тяжко. „З коханим рай в шалаші”, - розмірковувала вона, хутко пораючись із роботою. Прикро тільки – дітей ліквідатору-чорнобильцу лікар-полковник, який три місяці провів із ним в „зоні”, заводити не радив. Але, може, коли-небудь вони і розділять своє щастя із довгоочікуваною дитиною.  „ А якщо діти з”являться, погодитесь покинути землянку і в місто переїхати?” – питаяю я. „Ось, коли з”являться – тоді і подивимось, - додає Геннадій. – У Харкові змогла би жити Наталка з дитиною, а я би тут залишився...Дуже мені гарно на природі”... А поки турботлива жінка заготовляє лікарські рослини для чоловіка, готує йому різні страви та саморуч пере його рибацьку одежину...

P.S. Коли цей матеріал готувався до друку в журналі „Надзвичайна ситуація”,  автору публікації стало відомо, що 14 квітня до Геннадія Ляхова, у його землянку,  мають намір завітати його друзі – ліквідатори-чорнобильці, з якими він всі 183 доби був разом у Чорнобилі в одній роті. Це – Бондар Анатолій Володимирович, колишній замполіт роти, а зараз голова осередку чорнобильців Роганської селищної ради Харківського району, Харківської області та Марченко Сергій. Такі ж  інваліди, як і Геннадій. Саме ті  - із двадцяти дев'ятьох...Автор матеріалу - Лариса Кошеварова, журналіст,  провідний фахівець відділення взаємодії із ЗМІ Університету цивільного захисту України. Опубліковано в журналі МНС України «Надзвичайна ситуація» №  4, 2007 р.

      

 

  

  

Єкстремальний психолог Національного вишу МНС Світлана Лєбєдєва взяла під свій особистий патронат дворічного хлопчика Євгена, який разом із батьком живе в землянці під Харковом. 

Харківський Робінзон, 47-річний Геннадій Ляхов, став батьком-одинаком ще у листопаді минулого року. 20-ти річна дружина Геннадія та мати малюка – Ганна, пішла із землянки минулої осені, покинувши немовля на березі Печенізького водосховища, в землянці, разом із батьком. «Мені Женька не потрібен, я вагітна від іншого, виховуй свого сина сам», - це були останні слова молодої матері на адресу Геннадія.

Вже п’ять років поспіль українські журналісти слідкують за долею Робінзона. Детально і змістовно описане його життя в відомчому журналі МНС «Надзвичайна ситуація» (№4, 2007 рік). Як відомо, Геннадій Ляхов живе в землянці вже 15 років. Він отримав інвалідність після Чорнобиля, щоб вижити  покинув  квартиру в місті та... пішов  під землю. У землянці, на березі Печенізького водосховища,  він знайшов для себе „райський куточок” та  почав одужувати.  Ліс та свіже повітря подарували йому   нове життя. Біля землянки одного дня він  зустрів свою любов – Золоту Рибку, як він її називав...15 серпня 2008 року ліквідатор Ляхов, на 45-му році життя, вперше став батьком. Малюка полюбив одразу.  Зараз Геннадій для свого сина і батько, і мати, і вихователь.

В господарстві 47-річного чоловіка - все - від качок і коней, до авто, електрогенератора, каналізації та DVD. Незважаючи на таку «земляну» цивілізацію, жінка не схотіла залишатись жити в лісі. Сьогодні Геннадій виховує Євгена сам і віддавати його не збирається нікому. Каже - свого часу виховав брата та племінника, тож досвід має. Крім, того навіть в лісі є свої помічники - собака на прізвисько Нора.

- Здесь, в лесу, мы сказки читаем. Книжки, можем два раза одну и ту же книжку - прочитаю, а он - ещё раз сначала. У меня же много работы и он как-то самостоятельно гуляет по лесу. Вот с Норой - они пол леса могут обойти вдвоём. Как прозевал - по всему лесу бегаешь. Чтоб найти Женьку - нужно позвать Нору. Нора бежит и Женька за ней, - каже Геннадій.

Андрій - брат Геннадія з Росії, приїздить з родиною кілька разів на рік. Каже - Євген тут забезпечений всім необхідним, принаймні до трьох років.

-  Пока ребёнок маленький, а там пусть сам думает, что в дальнейшем. Конечно, ребёнку нужно и в садик и учить нужно, и не будет же он всё время жить здесь,в лесу, в землянке, - розмірковує брат Геннадія.

 За словами Геннадія - син майже не хворіє. Лише взимку підчепив простуду від дитини друзів, які приїздили у гості. Лікарі кажуть - в дитини міцний імунітет. А на думку психолога СвітланиЛєбєдєвої - дитині краще там де її люблять, тож підстав забирати хлопчика з лісу немає.

- Візуальна діагностика вказує на те, що  психологічної допомоги дитина не потребує. Розвиток Жені відповідає його віку. При проведенні гри було зафіксовано ставлення дитини до навколишньої дійсності, до інших, до самого себе. Під час гри у Жені проявилася автономність, прагнення робити самостійно свій вибір. Дані мого спостереження показують, що його рідний батько вчить добру, довірі, з любов'ю ставиться до тварин, до природи. Об'єктивних передумов, з боку психології, на сьогодні не існує для того, щоб у батька забрати маленького сина, - констатує  Світлана Лєбєдєва, провідний науковий співробітник науково-дослідної лабораторії екстремальної та кризової психології Національного університету цивільного захистуУкраїни, майор служби цивільного захисту.

Світлана Лєбєдєва бере  Євгена під свій особистий психологічний патронат. У землянці Ляхових екстремальний психолог відтепер буде частим гостем. Протягом чотрирьох років Світлана Юріївна доглядатиме за хлопчиною. Батько малюка дав на це свою згоду, бо від влучних порад професійної людини не відказується і до виховання сина ставиться серйозно. Геннадій каже, що вже планує майбутнє сина. Коли Євгену виповниться шість рочків - він піде у селищну школу. Батько також подбав про спадок дитини. Коли син подорослішає - йому дістанеться частина помешкання матері, в якому він прописаний. А також дім, який планує збудувати Геннадій.

 

Лариса Кошеварова

Національний університет цивільного захисту України


на головну сторiнку проекта