на головну
укррусангл

До 27-х роковин трагедії на Чорнобильській АЕС в НУЦЗУ розпочався тиждень пам’яті

 
Ми знаємо про героїв–пожежників - померлих і живих. А про тих людей, що прийшли слідом за ними, фактично не знаємо нічого. За часів аварії на Чорнобильській АЕС  моїй прабабусі Солдатенко Тетяні Феодосіївні було 72 роки.
Чорнобиль…Це слово стало символом печалі і скорботи, символом трагедії, що сталася у ніч із 25 на 26 квітня 1986 року о 1-й годині 23 хвилини над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції.  Тиху весняну нічну тишу розірвало полум’я. Навряд чи знайдеться людина в Україні, що не чула б про Чорнобильську трагедію та жахливу зону відчуження.
Аварія на ЧАЕС -  смертєве полум’я зловісної пожежі -  висвітила кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших. Вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми  життями  запобігти трагедії. Першими до бою з непокірним реактором стали молоді пожежники. Героями, як відомо не народжуються. Ними стають. Незважаючи на смертельну небезпеку, не шкодуючи ні сил, ні свого життя,  вогнеборці виконали присягу на вірність народу України.  Пожежу було ліквідовано ціною життя відважних людей.  Ми знаємо про героїв – пожежників - померлих і живих. А про тих людей, що прийшли слідом за ними, фактично не знаємо нічого.
На ті часи моїй прабабусі Солдатенко Тетяні Феодосіївні було 72 роки. Вона була працівником Білоцерківської дезінфекційної станції, де серед працівників було  більше сорока жінок. Усі, хто брали участь у дезінфекції міст Чорнобиль та Прип’ять, вийшли в нелегкий рейд добровільно, хоча повністю розуміли навантаження. Бабуся мені розповідала ось що: «Тоді, 1986 році, щоб обробити усі ці площі, необхідно було мати велику кількість дезінфекційних речовин. Розчини ми готували на місці і тут же застосовували у роботі. Це була безперервна, напружена, важка фізична праця. Та ми мали виконувати свою роботу: проводити дезінфекцію і дератизацію квартир, будинків, тому що у цих селах була страшна радіація».
З болем згадує Тетяна Федосіївна 1988 рік:
- У Прип’яті, коли ми робили поквартирний обхід, дуже швидко закінчувалися дезречовини, які ми самі робили. У самої старшої із нас Гетьман Лідії Анатоліївни була стара пухова хустка, якою вона собі перев’язувала спину. Одного разу до машини, де ми виробляли дезречовину, підійшов майор міліції. Запитав, що у нас в машині. Побачивши інструмент, щоб відкривати забиті двері,   заарештував нас за мародерство і повіз на контрольний пункт. Уcе було неприємно. Ми плакали від болю, від приниженості від незахищеності. Неможливо передати наші відчуття при вигляді пустих квартир, дитячих садків. На будинках Прип’яті були написані слова «Прип’ять ми з тобою», «Ми повернемось до тебе, Прип’ять», «Прощай». Записки різного змісту були причіплені до будинків і дверей квартир.
Головна прикмета Чорнобилю у тому, людство ще довго буде платити здоров’ям і життям близьких та рідних - покоління за поколінням. Я щиросердно зізнаюсь у тому, що моя прабабуся зберегла людяність, що вона мужньо і совісно, не думаючи про себе, допомагала іншим. Кожному з нас варто усвідомити, що людині, ким би вона не була, потрібно відчувати відповідальність не лише за сьогоднішній день, а й перед нащадками.
Моя бабуся Таня жила в Чорнобилі до 1986 року. Після трагедії на ЧАЕС переїхала у Київську область, Кагарлицький район, село Черняхів. Померла на 97-му році життя в 2011-му.
 
Курсант 2-го курсу факультету  пожежної безпеки НУЦЗУ   Руслан Штанько
квітень 2013 р.
сектор взаємодії з громадськістю та ЗМІ
^ Наверх