Не залишились осторонь…

Садковий Володимир Петрович
генерал-лейтенант служби цивільного захисту
ректор Національного університету цивільного захисту України
(2005 до т.ч.)

1986 рік... Весна... Чорнобиль... Неможливо забути ці дати, ці слова. 26 квітня стало чорною датою не лише для українського народу, а й для всього людства. У кожній людській душі той трагічний день відізвався тривожним зойком, відчуттям біди, невизначеності майбутнього...

Феденко Володимир Дмитрович
полковник внутрішньої служби
начальник Харківського пожежно-технічного училища МВС СРСР
(1977-1990)

 Не всі знали тоді, що це за біда, які наслідки цієї катастрофи на нас чекають. Минають роки, і з’являються все нові і нові факти, що ще повніше відображають ті сумні та трагічні події. А для людей, котрі були в повній мірі або частково причетні до Чорнобильської катастрофи, це не просто факт, а тяжкі спомини, покалічена душа, тіло, життя... Драматизм цієї трагедії не піддається жодним порівнянням. Вогнеборці своїми діями відвели загрозу від мільйонів людей. Важко навіть уявити, які наслідки могли б бути, якби герої Чорнобиля не ліквідували небезпеку, що на нас насувалась...

Не залишились осторонь страшного лиха сьогоднішні харків’яни - працівники та ветерани Національного університету цивільного захисту України.

Серед тих, хто першими відгукнулись на трагедію в Чорнобилі, - 14 учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Це - працівники пожежної охорони Палюх Володимир Григорович, Кулєшов Микола Миколайович, Чернуха Андрій Миколайович, Сенчихін Юрій Миколайович, Кулаков Сергій Володимирович, Ляшевський Ігор Олександрович, Пащенко Едуард Іванович, співробітник органів МВС Мікіша Олексій Васильович, кадрові військовослужбовці Дугін Олександр Миколайович, Христенко Віталій Євгенович, Тімченко Олександр Володимирович, Мірошниченко В’ячеслав Вікторович та військовослужбовці запасу Олексенко Іван Васильович, Душечкін Сергій Павлович.
Їх мужність та самовідданість під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС були відзначені державними нагородами. Володимира Палюха та Юрія Сенчихіна було нагороджено Почесними Грамотами Президії Верховної Ради УРСР; Миколу Кулєшова та Сергія Кулакова – медалями «За отвагу на пожаре»; Олександра Дугіна та Олександра Тімченка – медалями «За отличие в воинской службе 1 степени».

Сьогодні в Національному університеті цивільного захисту України продовжують працювати, передаючи свій досвід молодому поколінню, Володимир Палюх, помічник ректора по роботі з ветеранами, старший науковий співробітник відділу науково-методичного забезпечення професійної освіти науково-методичного центру навчальних закладів МНС України; Микола Кулєшов, професор кафедри управління та організації діяльності у сфері цивільного захисту; Юрій Сенчихін, професор кафедри пожежної тактики та аварійно-рятувальних робіт; Андрій Чернуха, доцент кафедри пожежної профілактики в населених пунктах; Сергій Кулаков, завідувач курсами гірничої, рятувальної та спеціальної підготовки; Олександр Тімченко, начальник науково-дослідної лабораторії екстремальної та кризової психології; Віталій Христенко, провідний науковий співробітник науково-дослідної лабораторії екстремальної та кризової психології; В’ячеслав Мірошниченко, завідувач відділення з навчальної та методичної роботи факультету техногенно-екологічної безпеки; Олександр Дугін, старший лаборант кафедри пожежної тактики та аварійно-рятувальних робіт; Іван Олексенко, слюсар-сантехнік комунально-експлуатаційного відділення.
Посильну частину своєї праці до ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС внесли курсанти нашого навчального закладу (тоді – Харківського пожежно-технічного училища). У вересні із МВС колишньої УРСР до ХПТУ надійшла телеграма із проханням направити групу курсантів-добровольців для виконання роботи з очистки від радіоактивного графіту та сміття технологічних площадок вентиляційної труби четвертого блоку. Щойно оголосили про спецзавдання особовому складові - всі, без винятку, курсанти виявили бажання взяти участь у його виконанні. Багато з них навіть не усвідомлювали всієї складності та небезпечності поставленої задачі.
Після ретельного відбору до складу групи увійшли одинадцять добровольців. Це - курсанти Віктор Сорокін, Віктор Горбенко, Олександр Коцюба, Роман Кушхов, Олексій Лобов, Володимир Луконін, Анатолій Фролов, Автанділ Гагієв, Віктор Зубарєв, В’ячеслав Мішкевич на чолі із старшим лейтенантом внутрішньої служби Валерієм Косоговим.

«Коли справа дійшла до того, - пригадував Валерій Федорович, - кого ж із училища направити на ліквідацію наслідків чорнобильської катастрофи, то виникли справжні суперечки: всі хотіли проявити себе, виконати службовий обов’язок. Начальник училища полковник внутрішньої служби В.Д. Феденко ухвалив рішення, враховуючи бажання, досвід роботи у пожежній охороні та фахову медичну підготовку, доручити мені відібрати добровольців та очолити групу новобранців. Курсантів відбирали фізично загартованих, здорових, щоби розумілися на радіаційних засобах захисту, морально і психологічно стійких. Ще я пильно зазирав в очі кожного: вони – дзеркало душі, не підведуть...».
Збори були не довгими. Щойно оголосили наказ – наступного ж дня добровольці вирушили потягом до м. Києва, де  зустрілися з групою курсантів Львівського пожежно-технічного училища. Об'єднавшись у зведений загін, 29 вересня учасники ліквідації аварії на ЧАЕС гелікоптером прибули до ЧАЕС.
«Перше, що вразило, - ділився своїми враженнями Валерій Федорович, - відчуття тривоги, особливо, коли з неба побачили озеро, посередині якого вверх днищем застиг одинокий човен... Розташувалися ми в підземному бункері атомної станції. Нам дали добу на адаптацію та підготовку до виконання завдання: забезпечити очищення вентиляційної труби у зоні четвертого енергоблоку. Цю трубу ми неодноразово бачили по телебаченню, читали в газетах. Її висота - 150 метрів, має вона п’ять технологічних площадок. Труба була повністю засмічена радіоактивним графітом».
Після страшної квітневої ночі на оглядові площадки не ступала нога людини, тому необхідно було провести ретельне обстеження, щоб з’ясувати обстановку. Першим у розвідку пішов Віктор Сорокін. У важких умовах вдалося визначити – працювати можна тільки від 10 до 20 хвилин, хоча і цього було більше, ніж достатньо, аби отримати небезпечну дозу радіаційного ураження...
«Виходили на завдання через вентиляційне приміщення на 72-у відмітку. – пригадує Віктор Сорокін. - Площадку потрібно було чистити вручну. А які тоді були засоби індивідуального захисту? Нам видали примітивні бронежилети, два халати та свинцеві рукавички. Оце і все... Але всі працювали по-геройськи... Перебуваючи над кратером ушкодженого ядерного реактора, жоден з курсантів не відступив, не завагався у правоті обраної справи».  
В училищі їх називали «наші герої». Вони так не вважали – просто добросовісно виконували свій обов’язок у небезпечній зоні відчуження.

 

 
Сьогодні вони – чорнобильська честь університету. 25-го квітня 2006 року колишні курсанти ХПТУ і командир Косогов зустрілись у рідних пенатах 20 років по тому.
 

Пошуковій групі навчального закладу довелось виконати значну роботу: доля розкидала своїх героїв у різні куточки СНГ. Допомагали ветерани, нинішні й колишні працівники університету, навіть звертались до редакції телепередачі «Жди меня».
 

За двадцять років після Чорнобиля кожний із одинадцяти ліквідаторів написав свою життєву історію та окрему біографію. А біль вони отримали один на всіх … через сумні спогади та людські втрати. Кропітка, зосереджена, цілеспрямована робота дала результат. І, нарешті, 25-го квітня із Москви, Волгограда, Нальчика, АР Крим, навіть із Нижньовартівська Тюменської області зібралися вісім „курсантів” на чолі із курсовим офіцером Валерієм Косоговим.
 

Без сліз на цю зустріч дивитись не можна було: пройшло стільки часу – і ось вони знову разом, знову в своїй альма-матер. Зворушливо було спостерігати, як вони згадували найяскравіші епізоди свого навчання в училищі. Сьогодні більшість із них працюють у пожежно-рятувальній службі МНС Росії, інші – хто за станом здоров’я чи за власним бажанням, на жаль, не працюють за спеціальністю, але все ж таки стосунки підтримуються. З ними налагоджено тісний зв’язок. Колишні випускники пам’ятають свою альма-матер, з повагою згадують своїх офіцерів. Пишаються тим, що навчались та закінчили престижний навчальний заклад пожежно-технічного спрямування. На жаль, чотири роки тому, у 2007 році, пішов із життя Валерій Косогов. Світла йому пам'ять!
Події 25-річної давності назавжди залишаться у серцях і пам’яті прийдешніх поколінь. Ця катастрофа є болем і проблемою всієї громадськості.
Віднині не лише у квітневий день 26-го числа, а й у грудні вже стало доброю традицією вшановувати пам'ять тих, хто пожертвував своїм життям, захищаючи нас від атомного лиха, а також висловлювати щирі слова подяки всім ліквідаторам за мужність, героїзм, самовідданість. Їх імена увійшли до історичного літопису навчального закладу.
 

Щороку особовий склад університету спільно з представниками Харківської облдержадміністрації, міської ради, обласної організації у справах Чорнобильської катастрофи, ГУ МНС у Харківській області та учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС бере активну участь у церемонії покладання квітів у сквері Пожежних та мітингу у Молодіжному парку.

Пригадуючи ті жахливі дні, ми схиляємо голову перед світлою пам’яттю про загиблих, котрі у відсвітах Чорнобиля назавжди увійшли у безсмертя, і віддаємо данину живим!
 
 
                                                                                                                                                                                                           В.П. САДКОВИЙ
                                                                                                                                                                                                           В.В. КОЛЕНКО

на головну сторiнку проекта