Національний університет

цивільного захисту України

 Соціально-громадський Інтернет-медіа проект «Філософія Чорнобиля. Зона Ч: без відліку часу»
 Авторський проект журналіста Лариси Кошеварової
Синдром Чорнобиля
 Від філософії виживання – до філософії шансів
 

В Україні за чверть століття ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС було чимало зроблено, але експерти відмічають, що випустили з уваги дещо важливе, а може – і найважливіше. Ніхто не займався відродженням життя. Мова йде про життя у широкому соціокультурному розумінні. Мільйони людей і зараз отримують соціальні виплати, але почувають себе погано. Якщо в 1999 році негативний  вплив на стан здоров’я внаслідок аварії в Чорнобилі відмічали 49% постраждалих, то зараз – 70%. Це дані вітчизняного Інституту соціології. В першу чергу мова йде про суб’єктивні оцінки як фізичного, так і психологічного самопочуття. Фахівці вважають, що у людей, постраждалих від Чорнобиля, зараз спостерігається  декілька соціальних синдромів, які не вилікувати ані соціальними виплатами, ані медичними засобами. Це «синдром жертви» - постраждалі на все життя; це також «синдром сталого соціального виключення» - байдужість, безініціативність, відчуження; «синдром евакуації і перенаселення» - слабка адаптація до нових умов; «синдром втраченого здоров’я» - самооцінка здоров’я щорічно погіршується; «синдром невпевненості і розгубленості» - за умов недовіри до влади постраждалі переводять свої проблеми на державу; «синдром неосвіченості, неуцтва, нечемності» - нехтування правил життєдіяльності у забруднених умовах.  За оцінкою доктора економічних наук, професора, завідувача відділом соціальної експертизи Інституту соціології НАНУ Юрія Саєнка, щоб покращити ситуацію, державі необхідно докорінно змінити підходи у царині допомоги постраждалим. Від філософії виживання і матеріальної допомоги треба перейти до філософії шансів отримання  людьми можливості стати соціально активними.

Все далі і далі у часі віддаляється від нас 26 квітня 1986 року. Все більше стає людей, які стали забувати, що значить ця дата, або і зовсім  не знають про неї. А це вже національна трагедія, коли нехтують історією. Коли забувають біль і гіркоту, сльози і поневіряння, образи і зради, а всім цим заповнена ця дата – 26 квітня 1986 року – украй. Її зсушити і забути неможливо, бо це зрада перед постраждалими і когортою ліквідаторів. Зона Ч – без права забуття, без строку пам’яті…

Чорнобиль залишається частиною нашої історії. Трагічною частиною. Але закони історії такі, що людство не може вічно оплакувати своє минуле. Воно мусить брати уроки з трагедій, аби не повторювати їх у майбутньому. І мусить виховувати прийдешні покоління на героїці поколінь минулих. Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Ми вистояли в часи Чорнобильської катастрофи. Ми долаємо наслідки аварії. Ми стали сильнішими. Ми можемо тверезо усвідомлювати своє минуле, аби з упевненістю дивитися в майбутнє. Час може лікувати від усього, але не від пам'яті. Пам'ять – головний запобіжник, головний гарант того, що трагедії не повторяться у майбутньому. І дуже хотілося б, аби історія нас бодай чомусь, а таки вчила. Насамперед – відповідальності.

 Відеохроніка Чорнобильських подій


на головну сторiнку проекта