Ніхто не забутий, ніщо не забуто

У великій щасливій і дружній сім'ї Андрущенко Трохима Максимовича і Андрущенко Мотрони Омелянівни народилися красиві, людяні, щедрі і чутливі діти: Христя 1902 року, працювала в колгоспі на різних роботах, Марфа 1907 року, також працювала в колгоспі, Тетяна 1916 року, працювала на різних роботах, а потім сторожем в тракторній бригаді, Пріська 1922 року, працювала в колгоспі „Україна" на різних роботах, Михайло 1924 року працював, в колгоспі, а коли почалася Велика Вітчизняна війна пішов на захист Батьківщини. В 1942 році при переправі через річку Дніпро у нерівному бою з фашистами загинув смертю хоробрих.

На Меморіалі Вічної слави, що є у нашому селі, викарбуване ім'я і Михайла Трохимовича, вся дружня сім'я завжди в печалі і тузі кладуть біля його імені букет живих квітів в знак великої любові і шани за збережений мир і спокій.

Мій прадід Мефодій Трохимович, йому зараз 95 років, народився 26 червня 1911 року, він є одним із старожилів нашого села. Був третьою дитиною в сім'ї. Після двох дочок, третій син. Батьки раділи народженню сина, продовжувача роду Андрущенко. Від діда - прадіда став колгоспником, працював на різних роботах. В 1922 році закінчив Великопавлівську початкову школу. Після закінчення школи працював у своєму господарстві. В 1930 році Трохим Максимович і Мотрона Омелянівна одні з перших вступають до колгоспу, де працював і він до 1934 року на різних роботах. В цьому ж році правління колгоспу направило мого прадіда Мефодія Трохимовича на курси трактористів при Зіньківському МТС. В 1935 році після закінчення він працював трактористом в Зіньківському МТС. Під кінець року дирекція МТС направила на курси комбайнерів в місто Хорол. Курси він закінчив в 1936 році і повернувся в МТС, де і працював комбайнером до 1941 року.

З 1941 року по 1943 рік працював бригадиром тракторної бригади Долинської МТС Краснокутського району Саратовської області. Всі трактори і комбайни були евакуйовані разом з трактористами і комбайнерами. Вирощували і збирали хліб для Радянської Армії. Робота в тилу була дуже важкою. Днями й ночами люди боролися за вирощення і – збирання врожаю. Потрібно було нагодувати всіх людей хлібом, щоб прискорити день Великої Перемоги. Коли було звільнено Зіньківський район, прадід Мефодій повернувся з технікою в місто Зіньків і пропрацював до 1958 року комбайнером при Зіньківському МТС. З 1958 року по червень 1971 працював у колгоспі „Червоний партизан" комбайнером.

Недоспані ночі, переживання за вирощення і збирання врожаю, введення нових технологій обробітку землі - все це було дано невгамовному Мефодію Трохимовичу. Найвищий показник щодо збору врожаю зернових належав саме йому. За що Батьківщина високо оцінила його працю. Указом від 23 червня 1966 року було присвоєно Мефодію Трохимовичу звання Героя Соціалістичної праці з врученням Золотої Зірки та Ордена Леніна за великі досягнення в зборі високих врожаїв.

 В 1946 році зустрів Мефодій Трохимович свою половинку Уляну Савівну, яка в той час разом з ним працювала трактористкою в МТС, а потім на хуторі Чорняки. В цьому ж році народився син Володимир, який пішов за покликанням серця і якому батько передав любов до техніки, і до землі. Зараз мій дід Володимир працює виконавчим директором TOB „Октан".

Пізніше в цій родині народилися ще дві дочки Катерина в 1948 році, та Галина в 1950 році.

Мефодій Трохимович має шістьох внуків та восьмеро правнуків.

      На 96 році життя  11 травня 2007 року  перестало битися серце мого прадіда, якого похоронили в нашому рідному селі Велика Павлівка, Зіньківського району. В його честь  в 2009 році була відкрита Меморіальна дошка.

Шана про мого прадіда живе в людських серцях. До Меморіальної дошки ідуть його друзі, яким він передавав свій багатий досвід роботи, ідуть рідні і близькі. Шана і пам'ять…, вона залишається в наших серцях назавжди.

Андрій Андрущенко, курсант 1-го курсу факультету ПБ