Ніхто не забутий, ніщо не забуто

Ось і минуло 65 років з часів Великої Перемоги над фашистськими загарбниками. Ті роки назавжди залишаться у пам’яті нашого народу, як роки муки і болю, радості й печалі. Наша перемога – це подвиг мільйонів, це пот і кров воїнів, це рани і смерть  мирних людей, які не шкодуючи життя  воювали і працювали за наше щасливе сьогодення.

 В історії кожного народу є події, про які не можна говорити без завмирання серця. Такою для нас є подія початок Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років. Увечері  21 червня 1941 року німецько-фашистське командування за наказом Гітлера оголосило умовний пароль “Дортмунд”. Це був сигнал до нападу на Радянський Союз. О 3 годині 30 хвилин 22 червня 1941 року радянським військам у прикордонній зоні було завдано потужного артилерійсько-мінометного удару. Танкові й моторизовані частини гітлерівської армії перейшли державний кордон СРСР. Масового бомбардування зазнали залізничні станції, вузли та лінії зв'язку, місця дислокації військових частин і штабів, військові бази тощо. Цей день вважається початком Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр.Прикордонні міста й застави опинилися під шаленим артилерійським обстрілом. Повітряні атаки були здійснені на Львів, Житомир, Рівне, Київ, Одесу, Севастополь. Раптовість дозволила ворогу захопити ініціативу, через це радянські війська зазнали значних утрат у живій силі й техніці. З перших годин війни ворог зустрів на українській землі відчайдушний опір. Героїчно билися прикордонники та воїни Київського військового округу, який одержав назву Південно-Західного фронту. Протягом 22-26 червня 1941 року прикордонники Рава-Руського укріпленого району відбили атаки п'яти ворожих дивізій. Незважаючи на це, протягом першого тижня війни вони зазнали значних утрат і змушені були відступити. Використовуючи прорахунки радянського командування та найвищого керівництва й володіючи стратегічною ініціативою, німецькі війська швидко дійшли до Києва. Спроба контрударами зупинити наступ німецьких військ не мала успіху. У першій танковій битві (у районі Луцька, Рівного, Дубна, Бродів) радянські війська затримали просування німців на Київ і навіть знищили німецький танковий корпус, але й сам Південно-Західний фронт утратив майже 2/3 своїх танкових підрозділів.

Усі українці сприйняли німецьку агресію як смертельну загрозу для себе. Український народ піднявся на боротьбу з фашистами. У цій народній війні мільйони українців, як і всі народи Радянського Союзу, захищали не соціалізм сталінського зразка, а перш за все власне  життя, життя своєї родини, домівку, культуру, одним словом – Батьківщину.

Серед таких українців був і мій прадід Березний Олексій Трохимович.  Він народився у 1906 році в селі Козіївка Краснокутського району Харківської області. Був призваний в  Червону Армію 22 липня 1941 року. У 1943 році він пропав без звістки.  Потім, вже після війни, у 1989 році селянин який мешкав поряд із моїми родичами, сказав їм, що знає де могила мого прадіда. Родичі зібрали представників адміністрації села, взяли відповідний дозвіл і розкопали могилу, з метою переховати, але ж вони нічого не знайшли. Ми сподіваємось, що покоїться він у рідній землі.

Це його фотокартка, останнє що залишилось з війни.

Ніщо не забуте, ніхто не забутий! До могил загиблих ніколи не заросте тропа народної любові. На честь подвигів, в  Україні споруджено  більш 40 тисяч пам'ятників і пам'ятних знаків, ця перемога навіки залишиться в наших серцях!

Тарас Березний, ФТЕБ 3 курс