Ніхто не забутий, ніщо не забуто

Спогади дідуся

На час Великої Вітчизняної війни, моєму дідусю Кособок Олександру Антоновичу було близько 14 років, і тому він цей час достатньо добре пам’ятає. Він народився і мешкав у селі Кінські Роздори, Пологівського району, Запорізької області. Він розповідав про окупацію німцями України. Вони були, але не всі, досить гуманними щодо господарства людей. Більшість з німців просто ходила дворами і вимагала, як вони казали, «яйка, млека, м’яса» та інших харчів. Але все ж люди боялись за свою худобу, і мій дідусь разом з іншими хлопцями випасали її у далеких незнайомих німцям полях, де її і ховали. Коли прийшли німці, то вони зайняли найкращі хати і облаштовували їх під штаби. Також вони складали списки, за якими молодь, хлопці та дівчата, вивозились на роботи у Німеччину. Рідна сестра дідуся Галина також була вивезена до Німеччини, де працювала на фермі у пана. Майже у всіх німців була губна гармошка і вечорами вони збирали людей і розважались.
Коли Радянська Армія почала визволяти Україну і німецькі війська відступали, то вони стали досить жорстокими і жадібними. Німці при відступі мінували дороги, залізничні колії, спалювали солом’яні хати. Забирали з собою усю худобу. Худобу, яка не хотіла чи не могла йти, вони вбивали.
Дякувати Богові, мій дідусь та його сестра живі й пам’ятають той страшний час.

1-й курс факультету оперативно-рятувальних сил курсант  Євдокимов Д.С.