Ніхто не забутий, ніщо не забуто

Друга Світова війна – одна з найкривавіших сторінок людства, і недарма окремим пунктом в ній виділяється Велика Вітчизняна війна, тому що саме народи Радянського Союзу зазнали найбільших матеріальних, а головне - людських втрат.

Статистика вбитих, поранених, скалічених людей – це просто сухі цифри, але не для сімей загинувших, не для учасників тих кривавих подій, адже кожен з них заслуговує на те, щоб його подвиг залишився у пам'яті близьких людей. Є чиї імена і подвиги берегти і мені. З моєї родини багато хто приймав участь у цих легендарних подіях, але мені хотілося б написати про мого прадіда по маминій лінії.  Попре те, що його особисто я не знав написати про нього мене спонукала реліквія, яку я років з 10 тому знайшов у бабусі вдома, і забравши її до себе додому зберігаю до сьогоднішнього дня. Ця реліквія – це прадідівський орден «Червоної зірки».

Мій прадід – Ільницький Наум Федорович, який народився 20 жовтня 1922 року у селі Голяківка (нині Веселівка) Христинівкського району Черкаської обл. До армії він був призваний у 1940 році Христинівським РВК. Служив на Балтійському флоті в місті Ленінграді де пробув аж до зняття блокади з міста. Майже нічого невідомо про його перебування у блокадному Ленінграді, але з розповідей бабусі я дізнався таку історію. Про проблеми з харчуванням в місті в часи блокади, я думаю, писати не потрібно. Отже, одного разу матроси пригостили мого прадіда кролятиною, він поїв - начебто все добре, але після цього хтось сказав йому, що насправді то був кіт. Після цього прадід ніколи не їв кролятини.

Після зняття блокади прадід закінчив військові курси, став офіцером і був направлений на проходження подальшої служби до Німеччини. Демобілізувавшись у 1947 році, повернувся в рідне село, закінчив спеціальні курси і працював головою колгоспу, потім головою сільради. Помер він 15 березня 1975 року.

 Максим Титаренко, ФТЕБ 3 к