на головну
укррусангл

Історія НУГЗУ, опалена війною

Історія НУГЗУ, опалена війною
 
28 жовтня 2013 року Україна відмічатиме 70 річницю визволення від німецько-фашистських загарбників. Із визволення Харківщини 23 серпня 1943 року почався  наступ Червоної Армії і Україна поступово звільнялась від окупантів. Війною була опалена і історія нашого університету. У жовтні  2013-го минає   72  роки, як у 1941 році особовий склад третьої пожежно-технічної школи НКВС СРСР під керівництвом начальника школи  Федора Прокоповича Лагна  та його заступника  Миколи Дмитровича Фатєєва розпочав евакуацію до Пензи. Маршрут автоколони ПТШ проходив через міста: Чугуїв-Куп’янськ-Сватово-Старобельськ-Калач-Урюпінськ-Новохоперськ-Балашов-Ртищев-Свердловськ-Пенза.
Коли 22 червня спалахнула Велика Вітчизняна війна, весь особовий склад нашого навчального закладу  було зібрано за тривогою і переведено на казармене положення. На 22 червня 1941 року сьогоднішній Національний університет цивільного захисту України значився - Курси удосконалення командного складу міської пожежної охорони НКВС СРСР, а вже у наприкінці червня 1941-го КУКС МПО було реорганізовано у 3-ю пожежно-технічну школу НКВС СРСР.  За Розпорядженням Москви від слухачів Курсів прийняли заліки і відправили за місцями служби. Треба було негайно прийняти дії щодо укомплектації вже ПТШ № 3 перемінним складом и приступити до занять. Було сформовано два дивізіони по 130-150 чоловік кожен, а з дівчат, які також прибули згідно до рознарядки (50-60 жінок), сформовано 2 взводи. У пожежно-технічний школі формується комсомольський протипожежний полк для боротьби з пожежами від запальних авіабомб під час повітряних налетів фашистів, а також масово формувались протипожежні ланки унітарних команд  протиповітряної оборони. У ті часи пожежна охорона Харкова і наша ПТШ проводила величезну роботу з ліквідації пожеж, які траплялись під час повітряних налетів. Одразу після начальної тактичної підготовки навчальна пожежна команда ПТШ була уключена на бойове чергування, а також розпочала виїзди на всі крупні пожежі у Харкові. Крім цього, із наближенням фронту на базі унітарних протипожежних команд (УПК) була сформована рятувальна команда, на озброєнні якої було два вантажних автомобілі, укомплектованих різними рятувальними засобами і необхідними інструментами.
Із другої частини серпня 1941 року розпочались масові налети ворожої авіації на Харків, які приводили до виникнення багатьох значних пожеж, у ліквідації яких брав активну участь особовий склад нашої школи. Всеволод Петрович Харченко, який працював начальником пожежно-профілактичного циклу у 1939-1949 рр., к своїх спогадах пише: «С приближением линии фронта и частыми налетами вражеской авиации возникали многочисленные пожары в разных районах г. Харькова. Дежурные караулы учебной пожарной команды (УПК) 3-й ПТШ принимали постоянное участие в их тушении, проводили обучение населения способам борьбы с пожарами, возникавшими от зажигательных авиабомб. Курсанты школы привлекались также для ликвидации последствий вражеских бомбардировок и выполнения работ по эвакуации промышленных объектов г. Харькова в восточные регионы страны. Они помогали грузить оборудование и установки, станки и технику предприятий, архивы государственных учреждений и учебных заведений города.  Особенно запомнилось 16 сентября 1941 года, корда на Харьков было довершено несколько массированных налетів фашист ской авиации. В этот день от фугасных и зажигательных авиабомб одновременно возникло болем 220 пожаров. Небольшие пожары были ликвидированы формированями МПВО, а около 50 пожаров – потушеыны пожарными подразделениями гарнизона и нашей ПТШ. Караулу УПК приходилось ехать с одного пожара на другой, не заезжая в школу. Особенно заповнились пожары во Дворце пионеров, ДК Красной армии, в готинице Астория, на станции Основа, на чулочной фабрике по улице Державинской, на Авиазаводе, на заводе ФЭД, на Тракторном заводе, во Дворце Труда». Водночас із гасінням пожеж для ліквідації наслідків ворожих бомбардувань залучалась і рятувальна команда ПТШ. Із спогадів полковника Харченка В.П.: «Нашу спасательную команду вызвали для проведения спасательных работ в разрушенном доме на Московском проспекте возле реки Харьков. На месте мы увидели ужасную картину: жилой дом от вражеской бомбы был сильно разрушен, на развалинах и уцелевших частях междуэтажных перекрытий лежали трупы. Из завалов и сохранившихся частей здания доносились стоны, крики, зов о помощи. Курсанты были в оцепенении от ужаса, и только ценой невероятных моральных, физических и психологических усилий удавалось выносить раненых, оказывать им доврачебную помощь и передавать медслужбе, выносить трупы, собирать останки погибших в специальные ящики… Когда советские войска вели ожесточенные бои с немецко-фашистскими захватчиками на западных окраинах города, из ГУПО НКВД СССР поступило распоряжение о немедленной эвакуации личного состава и материально-технической базы 3-й ПТШ в г. Свердловск на базу 4-й ПТШ НКВД».
У вересні 1941 року Державний Комітет Оборони прийняв рішення про евакуацію  на північ та схід СРСР першої черги промислових підприємств Харкова. Із вересня до жовтня, до вторгнення фашистських військ до Харкова, з міста і області було евакуйовано 70 великих промпідприємств союзного і республіканського значення, 24 науково-дослідних заклади і 25 навчальних. Курсанти ПТШ надавали допомогу при завантаженні архівів, документів, різноманітного майна, державних цінностей. Пожежно-технічна школа і сама готувалась до евакуації. 17 жовтня 1941 року розпочалась евакуація на Урал. Всі курсанти були розподілені по взводам згідно штату військового часу та екіпіровані, призначені командири і замполіти. Для організації і проведення евакуації весь особовий склад було розподілено на дві частини. Перша частина евакуйовувалась пішим строєм згідно спеціально розробленого маршруту на Чугуїв і далі на кінцевий пункт до Пензи, де на той час знаходилось ДУПО НКВС СРСР. При цьому передбачалось, за можливістю, використовувати різні види транспортних засобів. Друга частина евакуйовувалась транспортними засобами у складі автоколони, де було: 2 автобуси, 3 вантажних автомобілі, 2 легковика, один санітарний і 17 пожежних машин. Треба зазначити, що на той час евакуації, пожежні машини Полтавської і Сумської областей направлялись у розпорядження ПТШ-3 НКВС СРСР. На машини завантажили майно школи, документи, провізію, запас пального, розподілили курсантів та призначили відповідальних. Автоколоні маршрутом просуватися було вкрай важко – на мостах були затори транспорта військових підрозділів, які прямували на фронт, біженці, які йшли на схід. Крім того, дороги були перевантажені військовою технікою і транспортом. Використовували об’їзні дороги, як правило, грунтові, розмиті дощами і розбиті машинами. Негода, труднощі, ворожі обстріли та налети вкрай уповільнювали рух. Закінчувались запаси харчів і пального, але вони де-не-де поповнювались. У середині листопада автоколона ПТШ № 3 прибула до Пензи. Коли зустрілися обидві частини особового складу школи, всіх відправили до Свердловська. Там і розпочались планові заняття в ПТШ із строком навчання 11 місяців…Із спогадів колишніх працівників навчального закладу, які вчились і працювали у навчальному закладі у період Великої Вітчизняної війни: «В Свердловск все группы прибыли к концу декабря 1941 года. Харьковская 3-я ПТШ была объединена со Свердловской 4-й ПТШ. Руководство учебного заведения возглавил  Федор Прокофьевич Лагно. За время своего существования, до создания Свердловского пожарно-технического училища МВД СССР, школа провела четыре выпуска и подготовила более 1000 специалистов пожарной охраны. После освобождения Харькова и Харьковской области от немецко-фашистских захватчиков стало возможным возвращение в город республиканских органов власти, большинства наркоматов и государственных учреждений, а также учебных заведений. Приказом НКВД СССР от 4 ноября 1943 года в Харькове создается 4-я пожарно-техническая школа военизированной городской пожарной охраны НКВД СССР. Начальником Харьковской 4-й ПТШ был назначен полковник Верин Василий Павлович. За период оккупации здание школы было сильно повреждено. Перед коллективом школы была поставлена задача в кратчайшие сроки восстановить все инженерные коммуникации и оборудование, привести помещения в надлежащий вид для возобновления учебного процесса. Благодаря усилиям командно-преподавательского и курсантского состава школы задача была выполнена. Первый набор курсантов (239 человек, в том числе 34 женщины) был осуществлен, и плановые занятия начались с 15 января 1944 года. Командно-преподавательскому составу в течение 1944 года прибыло пополнение из Ленинградской ПТШ. На преподавательскую работу были приняты Беспалов Е.Ф., Грузинский А.К. и Харченко В.П., Ейдельман Ш.Я.
Командно-преподавательский состав и курсанты одновременно с возрождением школы, проводили работу по восстановлению сильно разрушенного г. Харькова, принимали активное участие в охране общественного порядка и тушении пожаров в городе. В августе 1944 года школа произвела второй набор курсантов в количестве 228 человек, в их числе 71 женщина. В марте 1945 года состоялся первый выпуск пожарных техников. 14 выпускникам было присвоено звание “техник-лейтенант”, а 195 выпускникам, в том числе 34 женщинам, – “младший техник-лейтенант”. Выпускники были направлены для прохождения службы в различные регионы Советского Союза.
В сентябре 1946 года 4-я ПТШ ВГПО реорганизуется в Харьковское пожарно-техническое училище (ХПТУ) МВД СССР со сроком обучения три года. Начальником училища был назначен подполковник Зайцев Иван Степанович. Училищу было вручено от имени Президиума Верховного Совета СССР Боевое Красное знамя. В 1947 году все пожарно-технические учебные заведения из Главного управления пожарной охраны были переданы в ведение Управления военно-учебных учреждений МВД СССР. Наступил новый этап развития и совершенствования учебно-воспитательной работы. Большое значение в училище приобрели вопросы воинского воспитания. Уже 5 декабря 1947 года курсанты были приведены к воинской присяге, которую затем ежегодно стали принимать все первокурсники».
Таким було життя нашого навчального закладу за часів Великої Вітчизняної війни, визволення Харківщини і перших післявоєнних років.
Україна заплатила за свою свободу, за право жити на рідній землі більше ніж десятьма мільйонами життів своїх синів і дочок. Ми завжди пам’ятаємо про великий подвиг солдата-визволителя. І ця пам’ять довічна. Саме воїнам - визволителям, від щирого серця завдячуємо свободою та мирним небом, тим, що сьогодні можемо жити у мирі, ростити дітей, радіти успіху у досягненні мети, посміхатися сонцю.
Грядущі покоління у вічному боргу перед визволителями за обірвану війною юність, за зразки мужності, самопожертву, які проявлені в боях за рідну землю. Світла і вічна пам'ять загиблим воїнам! Честь і слава живим героям!

 

 

 

 

 

Лариса Кошеварова

Національний університет цивільного захисту України     

^ Наверх