Ніхто не забутий, ніщо не забуто

Завжди з болем розповідає про своє життя

Міщанчук Іван Миколайович народився в 1923 році. Дитинство проходило в с. Білий Потік Чортківського району Тернопільської області. Коли почалася війна, йому було 18 років і за своїми переконаннями він стає членом ОУН юнацтва, виконує роботу зв’язкового. В 1944році, коли наші землі були звільнені від фашистів, був призваний до лав Червоної Армії. Служив у 519 кулеметному полку.

З важкими боями полк ішов все далі на захід. На словацькій території зустріла його ворожа куля, важкопоранений, Іван Миколайович потрапляє до шпиталю. Лед ве одужавши, стає солдатом Першого Українського фронту. Тут йому було присвоєно звання молодшого сержанта і нагороджено медаллю «За відвагу». І ось до Берліна залишилось 17 км, вже всі були в передчутті близької перемоги, та несподіваний наказ порушив усі мрії. Довелося ще повоювати у Чехії, де спалахнуло повстання. Та ось відлунав останній постріл, здається все. Скоріше додому, ненависна війна скінчилася!!! І мріялося про щасливі дні в колі сім’ї, але довгожданої мобілізації не було. Довелося Івану Миколайовичу прослужити ще на прикордонній заставі в Австрії, містах Уртрасані, Честері, де виконував обов’язки санінструктора роти. Кожного дня чекав солдат звістки, що можна повертатися додому, натомість прийшла інша звістка…

13 травня 1945року І. Міщанчука було заарештовано за участь в ОУН. Привезли до угорської в’язниці, позбавили нагород. На суд привезли до м. Львова. Вирок прозвучав грізно: 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Відбувати покарання прийшлося і в Донбасі, і в Естонії, Норильську, а після того, як відбув покарання, прожив ще 8 років на Таймирському півострові на поселенні. Працював в шахті, потім був електриком, пізніше слюсарем. І всюди за свою працю отримував нагороди «За сумлінну працю». Довгождане звільнення прийшло в 1963 році. Повернувся у рідне село з тавром зрадника і не міг влаштуватись на роботу.  991 рік приніс зміни для українського народу. Та для І. Міщанчука – його повну реабілітацію. Сьогодні  І. Міщанчуку 87 років, болять ноги, підводить зір, але має відмінну пам'ять. Завжди з болем розповідає про своє життя.      

Записано зі слів І.М.Міщанчука

Курсанти першого курсу факультету пожежної безпеки рядові служби ЦЗ Лихий О.А., Баландін А.О.