Ніхто не забутий, ніщо не забуто

Мій прадід народився в 1925 року в селі Довжик, Золочивського району Харківської області.

Навчався в Довжанській семирічній школі. В 1940 році закінчив сім класів та поступив до Харківського ФЗУ при паровозобудівному депо. В 1941 році був прийнятий в члени ВЛКСМ.
Коли почалась Велика Вітчизняна війна, йому виповнилось 16 років, він дуже рвався на фронт, але у такому віці його не пускали.
В 1943 році Мирошник М.В. добровольцем пішов на фронт.
 
  
     
На Ленінградському фронті був легко поранений. Після шпиталю попав в гвардійську стрілкову дивізію, котра звільняла Білорусію.
Того ранку 10 липня 1944 року наші війська форсували річку Шара і зайняли плацдарм на західному березі. Після сильного вогневого удару фашисти кинулись в контрнаступ, тим самим хотіли скинути передове відділення в річку Шару. Наші бійці видержали цей наступ і самі пішли на ворога.
Але вмить з лівого флангу застрочив ворожий кулемет, сіючи навкруги смерть. Підрозділ заліг. Первим прийняв рішення гвардії єфрейтор Микола Мирошник. Короткими перебіжками дістався ворожого бліндажа, звідки строчив кулемет, і кинув туди три «лимонки». Один за одним пролунали вибухи - і все завмерло. З криком «Ур-р-р-ра!» рота знову піднялась в атаку. Однак в метрах тридцяти пролунала кулеметна черга з нерозвіданого раніше дзоту. Під його згубним вогнем нашим бійцям знов прийшлось залягти.    Комсомолець Мирошник опинився ближче всіх до ворожого дзоту, але, на жаль, у нього не залишилось більше жодної «гранати», він добре бачив, що за таких обставин за декілька хвилин атака захлинеться. Не вагаючись, кинувся до вогневої точки ворога. Не пройшло і десяти секунд, як кулемет ворога замовк. Своїм тілом герой-комсомолець закрив амбразуру ворожого дзоту….
 
із Білоруської газети «Голос Слонима»
 
 
 
Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 15 лютого 1968 року за бойові дії в період ВВВ 1941-1945 роках Мирошник Микола Володимирович був нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни першого ступеня (посмертно).
 
З того часу минуло багато років, але свойого героя Слонімщина свято пам'ятає, в цьому Білоруському містечку назвали вулицю імені Миколи Володимировича Мирошника, на якій знаходиться його меморіал слави. Щорічно тут проводяться спортивні змагання в честь пам'яті мого прадіда Мирошника Н.В.
В центрі міста на вулиці «Пушкіна» розташований невеликий сквер, де є скульптура Воїна-захисника з припущеним знаменом на руках. Вона охороняє вічний сон більш ніж 900 воїнів, які віддали за ім'я Вітчизни, за ім'я свободи найдорожче – своє життя. На могилі горить вічне полум'я. На одній з меморіальних плит напис «Єфрейтор Мирошник Н.В.». 
 
  
 
 
      Майор, який брав безпосередню участь у тому бою, написав про подвиг Мирошника пісню, і казали, що ті бійці, котрі дійшли до Берліна, співали її там.
 
 
 
 Курсант  5-го курсу факультету ОРС Носков Владислав Анатолійович.