Ніхто не забутий, ніщо не забуто

У кожної держави, кожного народу є дати і події, які складають основу, опорні точки їхньої історії, підгрунтя історичної пам'яті і національної гордості. Для нас, для прийдешніх поколінь, такою знаковою віхою була і вічно буде Перемога у Великій Вітчизняній війні. Я хочу розповісти про свого прадіда Приходька Павла Івановича.

Павло Іванович був вісімнадцятирічним юнаком, колио Вітчизняна війна призвала його до бою. Вперше він зіткнувся зі страхіттями, жорстокістю цього лиха у Києві: у Бабиному Яру фашисти знищували жителів міста й військовополонених, спочатку були жінки, діти, літні люди, меншою мірою чоловіки. Тож Павло Іванович був свідком тих тотальних діянь. На його очах поставали жахливі події того часу. Скільки життів, скільки сподівань, мрій і надій зруйнувала ця війна. Фашизм підставив під сумнів існування людського роду взагалі.  Мій прадід згадує:  «Я бачив, як німці вивозили у вантажних машинах людей у Бабин Яр. Таких автомашин приблизно пройшло, як я підрахував, тридцять п'ять, як виводили людей, роздягали до білизни, змушували лягати на землю, а потім били їх гумовими кийками, передавали їх іншим німцям, а ті, у свою чергу, біля самого Бабиного Яру розстрілювали цих людей».  Він розповідав, як втрачав рідних і друзів,товаришів, і кожна мить покривала голову сивиною, а коли прадід прийшов з фронту, у нього було знарядом вирвано плечовий суглоб , але він не скаржився на біль та пішов робити на завод, щоб прокормити свою родину. Мама розповідала, що прадід був чудовою людиною, любив своїх дітей, унуків і жінку. Я родилась кали Павло Іванович вже помер, але мама розповідає і до сьогодення про свого дідуся.

Павло Іванолвич, дійсно, герой, який страждав заради нас із вами. Тож шануймо минуле, бо воно наше! Не забувайте подвигів своїх дідусів, бабусь та їх пращюрів. Не забувайте нелюдських труднощів, їх вимушеної долі.

 Аліна Жуга, ФТЕБ 3 курс