Ніхто не забутий, ніщо не забуто

Літовченко Єфросинія Федорівна-прабабуся
(мати мого дідуся Миколи)
Народилася вона 5-вересня 1913 року в с.Олексіївка Первомайського району, в родині селянина.
З ранніх років дитинства ходила допомагати матері на ферму. В ті роки це була дуже важка праця. Не було ні техніки, ні електрики, все робилося в ручну.
Осиливши деякі ази грамотності бабуся від`джає до Первомайську, де працює і вчится медичній науці.
В роки війни вона теж працює в госпіталі медсестрою операційного відділу. Було нагороджена медалью за доблесть.
Після виходу на пенсію повертается в рідне село де і доживає свої роки. Померла бабуся в 1985 році.  
 
    
 
…Зима. Вона як добра господиня перед святом прибрала свою світлицю-землю і покрила святковим , білим килимом . І пустилася її сестриця-метелиця в танок. Зимно на вулиці! А в хаті затишно і тепло, пахне пиріжками і чаєм з м`ятою. Як я люблю ці сімейні чаювання, коли мама накидає на свої плечі великий пуховий платок і поринає в спогади. Цей дивовижно м`якенький, теплий платок є святою реліквією нашого дому. Моя прабабуся подарувала в день весілля моїм батькам цей платок. Дивовижна жінка вона була! В тяжкі роки війни на її плечах зосталось п`ятеро малих діток. Але теплий вогник її серця зумів обігріти не тільки їх, а й ще двох сусідських сиріток. Тяжка доля залишила прабабусю шукати щастя і доброту для своїх дітей і на Донбащині, і на Закарпатті , і на Київщині. Але як розповідає мама то прабабуся завжди рахувала себе щасливою жінкою.
З перших кроків маминого життя вона теж завжди була поряд. Зробити перший рух голкою, виростити красиву квітку прислухатись до пісні солов`я - навчила бабуся .
Але не довелося нам з прабабусею зустрітись в цьому житті. Всього кілька днів роз’єднало нас. Адже, говорить мама, що Господь привітавши бабусю на небі дав життя її-мені.
Дві великі сльози скотилися з маминих очей і впали на прабабусин платок. Любов`ю, теплом, ніжністю і ласкою він обігріває всю нашу сім`ю. У лихі дні коли хвороба приходить до мене, матуся кутає мене в цей платок. Тоді всім своїм тілом я відчуваю тепло яке прабабуся залишила після себе в цьому дарунку. Пролинуть роки, але я впевнений, що й мої діти в холодні днини кутатимуться в цей пуховий платок.
Я часто мрію, якби до моїх доньок скотилась чарівна зіронька, то я б попрохав про зустріч з прабабусею.         
 
Рябка Григорій Іванович-прадідусь
 
 
Народився на Богодухівщині 6 січня 1906 року.
У 1922 році закінчив робітничу школу. Служив у лавах Радянської армії. Перед війною працював у колгоспі комірником Голодомор, війна дали про себе знати здоров`ю. Але він зміг знайти в собі сили жити далі, бо відповідальність за дітей творить чудеса.
В роки Великої Вітчизняної війни шлях його проліг через Вінницю, Житомир, Львів, Польщу, Австрію і закінчився в Берліні в званні капітана.
Був ранений та контужений за цей час .
 Має нагороди ордена та медалі за відвагу.
В подальшому житті повернувся в колгосп де віддано працював за що і був нагороджений грамотами та подяками. Дожив до 91 року, помер в 1997 році.