на головну
укррусангл

Творча робота студентки групи ПС-10-322 соціально-психологічного факультету Ніколайцевої Ірини

Волею долі я не народилася в Україні. Мені судилося почути українську мову лише у віці шести років, коли із батьками ми переїхали жити з Росії в село під Маріуполем. Спочатку я не розуміла жодного фільму по телевізору, а також мови багатьох людей. Ця дезорієнтованість на деякий час ускладнила процес адаптації до нового середовища, але я досі, наче це було вчора, пам’ятаю моє перше заняття з української мови. Мій батько сидів поруч і вчив мене правильно вимовляти слова. Він, що народився і виріс в Україні, сказав: «Доню, українська мова дуже милозвучна, а пісні нею надзвичайно гарні». Відтоді мій інтерес зростав із кожним днем, і зовсім скоро я вже розуміла все, про що йдеться. Я дорослішала. Дізналась у школі історію українського народу: скільки гніту від загарбників різних держав він переніс, перш ніж Україна стала самостійною; скільки крові за незалежність було пролито нашими пращурами! Від усвідомлення того, що в мені тече козацька кров аж дух перехоплює! Історія України не схожа на жодну з інших, бо кожен з етапів її державотворення унікальний.
Я всім серцем люблю Україну і, до речі, обожнюю українські пісні. Гадаю, для того, щоб любити країну, необхідно розуміти й любити народ, чого, на жаль, так бракує нашим політикам. Особисто я захоплююсь українцями. А як же інакше, адже більшість із них є нащадками славетних героїв?! Узагалі український народ відрізняється особливою терплячістю і гострим розумом, а дівчата — одні з найвродливіших у світі. Тому я пишаюся тим, що я одна з них. Хоч я не народилась в Україні, я народилась українкою!
^ Наверх