Світла пам’ять про Віктора Кузьменка — випускника університету завжди у наших серцях

Світла пам’ять про Віктора Кузьменка — випускника університету, людину, яка присвятила своє життя порятунку інших, назавжди залишиться у наших серцях.
Віктор народився у Полтаві — місті, з яким були нерозривно пов’язані його життєвий шлях і служіння. Ще зі шкільних років він обрав для себе непросту, але шляхетну дорогу рятувальника. У 2002 році став курсантом Академії пожежної безпеки України, а вже у 2006-му, на урочистому випуску Університету цивільного захисту України, отримав свої перші офіцерські зірки. Його одразу вирізняли серед інших: щирість, відкритість, готовність підтримати й допомогти. Він умів бути різним — веселим і дотепним, коли це було потрібно, і зосередженим та мудрим у відповідальні моменти.
Ще під час навчання йому довіряли найважливіше — людей і атмосферу єдності. Він був тим, хто збирав навколо себе інших, хто пам’ятав деталі, які зігрівали серця навіть через роки. Завдяки йому звичайні зустрічі випускників перетворювалися на теплі зустрічі великої родини.
Уже під час служби на Полтавщині, обіймаючи різні посади, Віктор був беззаперечним лідером — не через посаду, а завдяки людяності, принциповості та відданості справі. Для колег він був надійним керівником, а для друзів — простим і щирим - умів і підтримати, і розрадити, і подарувати тепло дружби.
Роки повномасштабної війни стали для нього часом найтяжчих випробувань. Він допомагав евакуювати людей із небезпечних територій, підтримував родини колег, рятував життя — часто тихо, без зайвих слів, просто тому, що не міг інакше.
Його подвиги — це не лише сторінки службових звітів, а й врятовані життя. Кожен із цих моментів вимагав мужності, сили духу та самопожертви. І кожного разу він обирав іти назустріч небезпеці.
За свою відданість і героїзм Віктор Кузьменко був удостоєний державних нагород України, серед яких — найвище звання Героя України. Це визнання стало символом його життєвого шляху — шляху людини, яка жила для інших, яка була рятувальником не лише за професією, а за покликанням серця.
Вічна пам’ять.