Рятувальник – професія героїчна
Напевно, не існує більш небезпечної, відповідальної та важливішої професії, ніж професія рятувальника. Цю професію обіймають непрості люди, люди з великою силою волі, люди, які здатні пожертвувати своїм життям, заради життя ближніх, люди, які незважаючи ні на що, готові кинутися на допомогу. Це люди з великої букви.
У будь-який час дня і ночі рятувальник повинен відправитися туди, де людині загрожує якась небезпека і, ризикуючи своїм життям, зробити все, щоб визволити людей які потрапили в біду. За ці подвиги рятувальників часто нагороджують медалями та орденами.
Рятувальника ми сприймаємо як захисника, що завжди приходить на допомогу, рятує, відкинувши думки про власну безпеку. Це професія, яка об’єднує відважних і самовідданих людей, чий високий професіоналізм, постійна готовність до самопожертви забезпечують кожній українській родині надійний захист від природних та техногенних лих.
Рятівник – це вже не професія, це спосіб життя, адже постійно перебуваєш у очікуванні тривоги: можливо комусь саме зараз потрібна буде допомога. А в критичній ситуації дається взнаки і те, настільки ти добре підготовлений до цієї ж таки ситуації, і хто знаходиться поруч і власні знання та правила техніки безпеки. Адже коли заходиш у палаюче приміщення ніколи не знаєш, що тебе там чекає – може впасти стіна, стеля, вибухнути газовий балон, чи трапиться ще щось. І тому мабуть кожна дружина та діти з острахом проводжають своїх рідних рятівників на роботу та радіють, коли їх чоловік та тато повертається живим та неушкодженим.
Рятувальник – це справді героїчна професія. Скільки ми бачимо по телебаченню, скільки чуємо по радіо, скільки нам розповідають вчителі про ті надзвичайні ситуації, які відбуваються з нашими однолітками.
Наша рідна планета Земля постійно потерпає від стихійних лих. Так, повені, землетруси, торнадо, зсуви, урагани, бурі, грози, пожежі, виверження вулканів завдають важкого, майже непоправного удару на екологію планети. Проте не таким жахливим є вплив на екологію порівняно з наслідками цих стихійних лих для людей. Руйнуються не тільки будинки, а й цілі населення. Стояв собі будиночок, гарне барвисте подвір’я, сільське господарство, все цвіло і процвітало. І тут одна мить і все. Не стало нічого! Нема ні хати, ні стайні, ні господарства, взагалі нічого, тільки, на щастя, люди живі. Адже життя людини – найцінніше.
Якось, по телебаченню транслювали дуже зворушливу подію, яка відбулася в одному з міст України. На високе дерево, біля житлового будинку, вилізло маленьке сіре кошеня. І от, забравшись на саму верхівку, воно жалібно нявчало, та боялося спуститися донизу. Просидівши більше доби на верхівці дерева, бідолашна тваринка зовсім знесиліла і зголодніла. Перехожі зупинялися біля дерева, але ніхто не зміг вилізти на таку височінь. А вітер з кожною хвилиною все сильнішав, розхитуючи дерево. Тоді комусь з перехожих спало на думку викликати пожежників. І допомога не забарилася. Через декілька хвилин черговий наряд прибув на місце пригоди, розгорнув велетенську драбину, і «бранця» було врятовано. Маленький сірий клубочок сидів на долоні пожежника, який спускався вниз по драбині, а внизу вже звучали оплески дітей, та схвальні вигуки дорослих.
Герой-рятівник і тут прийшов на допомогу, рятуючи життя живої істоти. Небайдужість людей – це одна з визначних характеристик, яка проявляється в таких випадках.
Робота рятувальника справді нелегка. Він, як представник будь-якої професії має свої обов’язки. Здійснює гасіння пожеж, порятунок і евакуацію людей, а також запобігає подібним випадкам.
Аби навчити і підготувати фахівця вищого ґатунку до дій за призначенням, науково-педагогічні працівники Національного університету цивільного захисту України, вихователі, науковці докладають чимало зусиль, особистого фаху, знань, щоб ім’я випускника НУЦЗУ карбувало достойну історію славетного навчального закладу.
Лариса Кошеварова
НУЦЗУ